Дорогі друзі!

Мої перші кроки в доросле життя почалися, коли мені було 16. З роками я зрозуміла одне: якщо не підходити до свого життя творчо, воно буде сірим і безбарвним.

Першим кроком до творчого життя став вибір професії. Я вирішила стати модельєром. За 47 років роботи мені доводилося ухвалювати найнесподіваніші рішення й робити непередбачувані кроки, і це привело мене до розуміння: людина може навчитися абсолютно всього, якщо вона цього хоче і якщо їй це потрібно.

Головне — зрозуміти: Господь, Творець дає кожному з нас безліч найрізноманітніших здібностей, і кожен може ними скористатися. Фрази на кшталт «я не вмію, я не створений для цього, у мене немає здібностей, немає таланту, нічого не вийде, у мене вже не той вік» треба назавжди викреслити зі своїх думок і зі свого лексикону.

За роки роботи мені доводилося займатися найрізноманітнішими справами, але тільки в межах професії: створювати новий одяг, брати участь у професійних показах колекцій у своїй країні та за кордоном, розробляти аксесуари для одягу і взуття, працювати зі шрифтами. Мені випадало оформлювати виставкові стенди, бути художником-декоратором у театрі, дизайнером трикотажу, викладачем, начальником виробничого відділу і навіть оператором різних верстатів та апаратів, що втілювали мої ідеї. І щоразу, коли, влаштовуючись на нову роботу, роботодавець запитував, чи вмію я це робити, я впевнено відповідала: так, умію — хоча ніколи раніше цим не займалася.

Вступаючи в кожен новий етап своєї кар'єри, я починала майже з нуля і зрештою досягала непоганих результатів у найрізноманітніших сферах. Так я засвоїла найважливіше: людина може навчитися будь-чого, якщо має мету й бажання. Іноді мета зрозуміла не одразу і проявляється лише в процесі роботи.

Людина може навчитися будь-чого, якщо має мету й бажання.

Звісно, на цьому шляху було чимало невдач, але саме вони й спонукали мене до невтомного пошуку успіху.

Переїхавши зі Львова (Західна Україна) на роботу до Нідерландів, уже з великим професійним досвідом, я вирішила влаштуватися в Амстердамі в театр маріонеток. Я почала створювати й шити костюми для опер, дія яких відбувається у XV–XVI століттях: «Чарівна флейта» Моцарта, «Доктор Фауст» та інші. Я дала волю уяві й робила реквізит для вистав із матеріалів, з якими ніколи раніше не працювала. Я також створювала макети для нових постановок. Уся ця нова справа так захопила мене, що уява стала нормою в будь-якому занятті.

У наступні роки в театрі я часто думала про те, чим займуся далі. Я вже знала, що не хочу залишатися у своїй професії. Що ж тоді робити?

Ідей, як виявилося, було багато. Я нерішуче зупинилася на одній: знову спробувати малювати — після перерви понад тридцять років. Я наважилася — і була неймовірно здивована тим, як багато я можу і яким живим залишилося моє відчуття цієї справи.

Проаналізувавши це несподіване відкриття своїх можливостей, я дійшла висновку: упродовж життя ми непомітно для себе накопичуємо величезний запас знань. Усвідомлюємо ми це чи ні, усе, що ми бачимо навколо — природа, її барви, незвичні форми, враження від міст, виставок, музеїв, зустрінуті люди й багато іншого, — зберігається в нашій пам'яті й чекає нагоди проявитися в якійсь новій справі.

Я ходила по студіях, записувалася на заняття, пробувала різні техніки живопису й матеріали, але постійно відчувала незадоволення. Згодом я зрозуміла причину: у своїй професії я мала базові знання, а тут їх не було.

Так сталося, що на допомогу мені прийшов син зі своєю ідеєю. Він вирішив заснувати видавництво «Глагослав» і видавати в перекладі книжки письменників Росії, України та Білорусі для англомовного світу, а згодом і нідерландською, — а я вирішила робити обкладинки для цих книжок. Яке ж це було дивовижне відчуття — побачити першу книжку з обкладинкою моєї роботи і, що ще важливіше, побачити, що вона подобається людям.

Ні миті не роздумуючи, я поринула у графічний дизайн — і знову довелося опановувати нове.

Так я дізналася, що інтернет сповнений корисного: навчальні фільми, майстер-класи відомих художників, викладачі малюнка, безліч галерей із дуже цікавими роботами художників найрізноманітніших технік. Я просто не могла не вчитися нового й не знаходити нових інтересів.

Переглянувши й зібравши величезний матеріал, я вирішила зробити ілюстрації до «Українських народних казок» і виконати малюнки в техніці, яку повільно, але впевнено опановувала.

Оскільки у професії я багато працювала з тканинами, я зрозуміла: я не живописець — мені ближче декоративне мистецтво, і це виражається в ідеях та лініях моїх малюнків.

Кожен етап життя багато чого мене навчив, але тепер я усвідомила найголовніше: усе в цьому світі взаємопов'язане, і людська уява, як і багато іншого, залежить від стану душі. А наше життя цілком підпорядковане різним зовнішнім подіям — здебільшого негативним, — які то піднімають настрій, то позбавляють сил.

І знову я шукала розв'язання в книжках.

На полицях моєї невеликої книжкової шафи давно лежала література про духовне й роздуми. Ці книжки, а також мої дедалі частіші поїздки до Покровського монастиря в Бюссі-ан-От у Франції стали джерелом натхнення. Глибокі служби з надзвичайно мелодійним, проникливим співом черниць, розписані стіни храму, душевне тепло сестер і світло, що ніби лине від них — через їхню мовчазну уважність, доброту, турботу й уміння вчасно сказати потрібне слово, — дали потужний поштовх моїм ідеям та уяві. Поля, луки й ліси навколо монастиря немов надихали мене, наповнюючи новими думками та ідеями. Це місце стало найсильнішим джерелом творчості, яке я знала.

А вдома черговим джерелом ідей стали книжки іншого роду: невелика зібрана мною бібліотека альбомів і книжок про декоративно-ужиткове мистецтво та живопис. Щоразу, гортаючи їх, я знаходила щось не помічене раніше, і це без кінця живило мою уяву та ідеї.

Це нове захоплення наповнило світ навколо новими відтінками кольору — я почала їх бачити; новими звуками — я стала краще їх чути й пов'язувати з кольором та новими формами, яких раніше не помічала. У сухому осінньому листі й зів'ялих гілках я раптом розгледіла малюнки, які створює сама природа, і згодом переносила їх на сторінки своїх робіт. Іноді я подовгу вдивлялася в те, що на перший погляд здавалося незначним, але бачила в цьому красу — і немов нізвідки приходила ідея малюнка, який тільки й чекав, щоб його створили.

Відчуття, що ми живемо у прекрасному світі і що все прекрасне міститься в найпростіших речах — у спокої та глибокій, мудрій тиші природи, — ніколи не полишало мене. Людина може й не зуміти передати цю просту красу кольором, музикою, малюнком, але її душа стане багатшою, якщо вона хоч трохи краще навчиться її бачити, чути й відчувати. Думки наповнюються чимось важливим, глибоким і світлим, і з'являється бажання поділитися цією радістю з іншими.

Думка, яку я хочу донести до тих, хто читає ці рядки й дивиться мій альбом: по-різному може проявлятися не лише талант, а й віра в себе, у те, на що ти здатен. Перші кроки в будь-якій справі завжди робиш невпевнено, але вони завжди цікаві. Усе починається з твого власного відкриття, і з кожним наступним кроком видно помітний результат. Наважившись творити — малювати, писати фарбами, ліпити чи спробувати будь-яке захоплення, — полюбіть роботи, які створюєте: у них ваша душа і підтримка Творця, який вів вас потоком ідей, спрямовуючи думки в потрібний бік.

Пишу ці рядки з цілковитою впевненістю, що ви, читачу, спробуєте відкрити у своїй душі нові, безмежні можливості й таланти, про які навіть не здогадувалися.

Сподіваюся, що малюнки в цьому альбомі підштовхнуть когось із вас до власних творчих ідей. А головне — відчуйте бажання робити добро і творити, змінюючи наш світ на краще своїми ідеями. Адже світ так цього потребує. А радість, яку дарує творчість, і почуття, які воно викликає, роблять наші душі багатшими, добрішими й спокійнішими.

Від щирого серця бажаю вам здобути це велике благо!

Іванна Ходак